Як польовими квітами свій будинок, прикрашати власні спогади чудовим максималізмом.
Якщо краса, то божественна, якщо біль, то нестерпна, якщо глибина, то бездонна. Так цікавіше запам’ятовувати життя. Так вона стає ближчою до чарівного.
Так вище летить душа. І нехай насправді все не так романтично, не так трепетно, не так поетично, навіть не так уже боляче, але можливість одухотворити свою долю, переписуючи нехай не майбутнє, але хоча б минуле, у них не відібрати.
Їм мало цієї реальності, тому що жіночому серцю, що торкнулося кохання, стає тісний світ.
